Досвід вчителя математики А.Б.Кобринчук

«Використання інноваційних технологій на уроках математики , як спосіб розвитку творчої особистості учня»

Життя - це постійна напружена діяльність, а в сучасному суспільстві це ще постійне учіння; немає учіння – немає життя.

Життя вимагає від особистості самостійного відповідального пошуку його сенсу через індивідуальні способи існування, і освіта в цьому плані відіграє досить важливу роль.

Сьогодні від системи освіти чекають випускника – особистість, яка повинна оволодіти:

·  самостійністю у виборі і прийнятті рішень;

·  умінням виконувати і відповідати за свої рішення;

·  готовністю нести відповідальність за себе і за своїх близьких;

·  готовністю діяти в нестандартних ситуаціях;

·   прийомами вчитися самостійно і природно сприймати зміни і постійну перепідготовку;

· ключовими компетентностями і компетентностями з різних галузей знань;

· толерантністю, постійним пошуком розумних компромісів;

умінням ідентифікувати себе одночасно і членом суспільства, і просто громадянином світу.

   Зрозуміло, що зробити за роки шкільного життя особистість з такими якостями, завдання досить складне, але іншого шляху немає, якщо ми хочемо гідно жити в сьогоднішньому і завтрашньому суспільстві.

Кожному вчителю слід усвідомити, що розвиток особистості – це розвиток системи «людина – світ». Щоб освіта стала якісною, необхідно ,щоб навчальний процес школяра наповнився системою заходів взаєморозуміння з суспільством, з предметним світом; взаємодії людини у світі, де школяр здійснює активну діяльність, у процесі якої він стає самим собою.

Як сказав ще на початку століття П.Ф. Каптєрев , «не школа і освіта є основою і джерелом самовиховання і самоосвіти, навпаки, саморозвиток є тим необхідним підґрунтям, на якому школа може тільки існувати».

  Практично в усіх інноваційних технологіях на першому місці стоїть само спрямування педагогічної діяльності на становлення особистості, точніше її «самостановлення» у процесі діяльності, а не накопичення знань, умінь і навичок у предметній галузі.

Інноваційні підходи до організації навчально-пізнавального процесу покликані подолати розрив між освітою і вимогами життя. Усі інноваційні технології, що запроваджуються в освіті, орієнтуються на зміну кінцевого результату: виховання особистості, яка вміє самостійно діяти в шкільному та суспільному середовищах. На жаль, до цього часу якісним результатом вважається високий рівень засвоєння знань, умінь,навичок учнями. А соціальний компонент, що виражається ступенем самостійності у розв’язанні проблем людського буття шляхом їх «вмонтування» в реальність, залишається за межами уваги під час оцінювання якості освіти.

Освіта, навчання – це, за своєю суттю, суперечливі процеси. З одного боку, ці процеси означають примус, підштовхування учня до оволодіння необхідними чітко визначеними знаннями, вміннями і навичками, без яких не можливо досягти освіченості і компетентності. З іншого,

освіта і навчання ґрунтуються на активній діяльності самого учня, самоорганізації його поведінки. Без власних бажань,намірів навчання як набуття знань, умінь,навичок може відбуватися, а може перетворитися лише на діяльність, спрямовану на складання іспиту або виконання необхідних завдань – робіт.

У цьому випадку способи, методи учительського впливу на навчальний процес стають актуальною проблемою; і саме ступінь втручання, методи втручання можуть забезпечити або усвідомлено учнівську вмотивовану діяльність, або просто діяльність, під час якої не відбувається перетворення запропонованих знань у власні переконання і думки.

Процес навчання – це не автоматичне «вкладання» навчального матеріалу в голову учня. Цей процес потребує напруженої розумової праці, власної активності дитини в ньому. Пояснення і демонстрація самі по собі ніколи не дають справжніх стійких знань, цього можна досягти за допомогою інтерактивного навчання.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що вчитель організовує пізнавально – навчальну діяльність учня таким чином,що він самостійно розв’язує певні ситуації, проблеми,спираючись на свої потенційні можливості і вже набуті знання у процесі взаємодії « учень - інформація», «учень – ситуація», «учень - знання», «учень – проблема», «учень – учень», « учень – група» тощо.

Слід підкреслити, що основні функції інтерактивного навчання - пізнавально – навчальна і корекційно – різнозначущі.

Сутність пізнавально – навчальної функції полягає у вихованні схильностей до роздумів. Це риса характеру, яка проявляться, перш за все , коли завдання потребує не миттєвої відповіді на запитання( інтерактивне завдання потребує зібратися з думками, перш ніж відповісти). По-друге, завдання повинно спонукати учня звертатися до різних джерел інформації під час пошуку відповіді на питання. І, по – третє, формування відповіді потребує не тільки своєї думки («Я так думаю»), а й постановки питання («Чому я так думаю?»).

Беручи за основу саму сутність « ін » - «звернення до себе», в інтерактивному навчанні важливішим виступає метод педагогічного впливу на пізнавально – навчальну діяльність дитини, за рахунок завдань, що потребують власних зусиль самостійної діяльності.

Залежно від охопленості учнів усі інтерактивні технології навчання поділяють на такі групи:

·  парну ( робота учня в парі з учнем , учителем);

· фронтальну ( учитель навчає одночасно групу учнів, або весь клас);

·  групову, або кооперативну ( усі учні активно навчають один одного);

·  індивідуальну (самостійну )роботу учня.

 Хочеш зробити світ кращим – почни зі своїх уроків! О.О.Агафонова

Внаслідок різних причин зі зростанням ролі природничо - математичних наук у всьому світі, престиж їх вивчення у нашій країні, чомусь, неухильно падає. Наші учні, юнаки і дівчата, прагматичні; вони знають, в яких умовах виживають їхні батьки, тому не мріють стати вченими, винахідниками, інженерами.

Саме тому й падає престиж природничо – математичних наук.

Як же зробити так, щоб учні зрозуміли, що математика - наука молодих, і вони зможуть сказати слово для її розвитку? Як зробити так, щоб учні зрозуміли необхідність вивчення математики і , врешті – решт, зацікавилися нею?

Для того, щоб учні вчились із захопленням, кожен урок, як цікава вистава, повинен мати гарний вступ, який розкриває учням цінність матеріалу,що вивчається, відкриває їм нові знання про життя, або таємниці природи, людини, суспільства. Важливим є позитивна установка на урок, мотивація діяльності учнів.

Це можна зробити кількома реченнями, від яких у кожного потеплішає на душі, або створити проблемну ситуацію, заінтересувати учнів так, що їм захочеться знайти під час роботи відповіді на питання вчителя.

Наприклад, свій урок я можу розпочати словами Анатоля Франса : « Вчитися можна тільки весело. Щоб перетравити знання, треба перетравити їх з апетитом.» Цей вислів задасть тон роботи класу під час уроку.

Або створити проблемну ситуацію: під час вивчення теми «Квадратні рівняння» вказати, як за теоремою Вієта можна з легкістю знаходити корені рівняння, не розв’язуючи його. Пообіцяти учням ,що до кінця уроку кожен з них так само ( усно) може знаходити корені рівнянь. Учні з нетерпінням візьмуться до роботи, тому що розуміють, що вивчення теореми зробить розв’язування зведених рівнянь набагато простішим. Проблемною темою,над якою я працюю, є «Використання інтерактивних технологій на уроках математики, як спосіб розвитку творчої особистості учня.» Творчий розвиток вчителя та учнів, впровадження профільного навчання – питання, які необхідно розв’язувати, впроваджуючи нові підходи у навчання, вдосконалювати свої уроки особистісно зорієнтованої освіти, активізувати навчання математики через впровадження активних і інтерактивних методів.

Для того, щоб учні вчилися з цікавістю, навчаючи один – одного ,на багатьох своїх уроках я використовую групову форму роботи. Як говорив А.Маслов :« В людині переважають дві потреби: потреба у постійному рості, та потреба бути в безпеці, причому переважає саме друга».

Об’єднуючи учнів у групи змінного складу , забезпечую їм почуття власної безпеки, адже тепер не учень особисто відповідає за результати роботи, а вся група. Тому сильні учні ще краще розкривають свої можливості щодо розв’язування різнорівневих завдань, свої організаторські здібності. Поряд з цим слабкі учні вже не пригнічені «комплексом неуспішності», вони відчувають підтримку однодумців, вільніше і впевненіше почуваються, включаються в роботу своєї групи.

Учні всієї групи об’єднані спільною метою ,вони знають, що успіх роботи залежить від праці кожного. Тільки тоді можна досягти особистої мети, коли товариші по групі також досягнуть успіху.

Групи працюють за такою схемою :

- одержують від учителя чітку інформацію щодо виконання певного завдання;

- виконують своє завдання доти, поки всі учні групи не готові дати відповіді на поставлене запитання;

- обмінюються інформацією з членами іншої групи, створюючи нові групи з представниками ,що мали інше завдання, тобто вчаться, навчаючи один одного;

 - об’єднуються в коло однодумців з метою перевірки виконання завдань, поставлених учителем.

 Під час перевірки виконання завдань груп відбувається, як індивідуальна, так і групова звітність, коли учні пропонують представника для захисту своїх результатів і за його виступом оцінюється робота групи. Або вчитель вибирає сам учня, який буде знайомити з роботою своєї групи.

Групова робота на уроках буде ефективнішою, якщо її поєднувати з іншими формами організації навчання. Застосування її обумовлюється конкретними завданнями, які розв’язують учні на різних етапах, змістом навчального матеріалу, та готовністю учнів класу до роботи в групах.

Організація групової діяльності учнів розпочинається з

·   комплектації навчальних груп ( враховуючи рівні пізнавальної активності здібностей учнів: відтворюючі, інтерпретуючі , творчі та математичні)

·   розміщення навчальних груп у кабінеті математики.

Розрізняють два основні види групової роботи: недиференційована (усі групи одержують однакові за змістом завдання) і диференційована (групи одержують різні за змістом завдання).

Під час недиференційованої групової роботи всі учні групи можуть виконувати завдання в однаковому обсязі, або учні сильної групи виконують завдання в більшому обсязі, а слабкіша група в меншому.

Під час диференційованої групової роботи завдання діляться на менші за обсягом завдання і на ті, що виконує кожна група, використовуючи різні джерела знань.

Розрізнятимемо також диференційовану та недиференційовану роботу учнів однієї групи. Під час недиференційованої роботи учні спільними зусиллями виконують запропоновані завдання однакової складності. Диференційована робота в групах є більш складною .Учні виконують завдання різної складності відповідно до своїх здібностей. Тут велику роль відіграє керівник групи. Він розподіляє завдання між учнями, керує роботою, узагальнює результати членів групи,надає допомогу своїм товаришам, перевіряє , нерідко, оцінює і рецензує відповіді учнів. Від такого учня учитель отримує інформацію про рівень засвоєння навчального матеріалу кожним учнем групи.

Особливу увагу заслуговує вид групової роботи, за якою учні об’єднуються в комбіновані групи для підготовки матеріалів до уроку,тему якого вони вибирають самостійно. Учні отримують завдання:

·  теоретичні (пояснити матеріал);

· практичні (розповісти про практичне застосування теорії);

·  математичні (на прикладах домогтися засвоєння теми всіма учнями);

· опоненти (учні підбирають цікаві питання ,що випливають зі змісту завдання).

Організація уроків

Групову роботу проводжу на будь-якому етапі уроку. Тривалість групової роботи від 5-10 до 20-35 хв. Структура уроку при цьому може бути різною, однак частіше вона може бути такою:

1.  організаційний етап;

2.   створення проблемної ситуації і формулювання мети уроку;

3.   ознайомлення учнів із завданнями для кожної групи;

4.   робота в групі: обговорюється тривалість роботи, пропонується завдання; вчитель стежить за роботою, надає необхідну допомогу;

5.     спільне обговорення виконаних завдань;

6.     оцінювання роботи груп та окремих членів;

7.     запис домашнього завдання;

8.     підсумок уроку.

Урок буде більш результативним,якщо групову форму поєднати з фронтальною та індивідуальною формами навчання. Є різні варіанти такого поєднання. Наприклад, ефективним є взаємозв’язок вигляду:

·   фронтальна форма – групова недиференційована – індивідуальна;

·  групова – фронтальна – індивідуальна.

Під час навчально – пізнавальної діяльності учнів в групах передбачається таке співробітництво:

1.  розподіл обов’язків між учнями;

2. аналіз завдання, взаємообмін інформацією;

3. взаємодопомога, взаємоперевірка та взаємооцінювання один одного.

Таким чином, на мій погляд, групова навчальна діяльність учнів на уроках має значні переваги в порівнянні з іншими методами:

· допомагає створити на уроці умови позитивної мотивації навчання школярів;

· дає можливість здійснювати диференціацію навчання;

· сприяє виробленню вмінь співпрацювати з іншими учнями;

·   забезпечує високу активність учнів;

· реалізує їх природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги і співпраці;

·  підвищує розвиток навчання та результативність школярів.

Колективна (кооперативна) форма навчальної діяльності учнів – це форма організації навчання в малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня через завдання, якими він спрямовує діяльність групи.

Основними ознаками кооперативної групової роботи є:

·   об’єднання класу в групи для досягнення конкретного навчального результату;

·  склад групи не може бути постійним, він змінюється від змісту і характеру завдань,що необхідно виконати;

·  кожна група розв’язує певну проблему, визначену завданням;

· завдання в групі виконується таким чином, щоб можна було врахувати і оцінити внесок кожного члена і групи в цілому.